повільно

Коли їздила на машині, стільки всього не помічала. Летіла по справах, а тепер повільно пересуваюсь на тролейбусі чи маршрутці. Любуюсь людьми, роздивляюсь будівлі, місто, посміхаюсь небу. А ще читаю надписи на стінах. І навіть бачу в них вселенські смисли. Наприклад:
“НЕ БІЙСЯ. НЕ БИЙСЯ”
Чи крик болю під надписом на вітрині магазину “МЯСКО” дописано чорним: “СМЕРТЬ, КРОВ”
А ось чиясь образа не помістилась в людині і вихлюпнулася, розлилась по забору нерівними сірими буквами: “ЯНА ЖИРНАЯ ТВАРЬ”
А потім в цій настінній, парканній філософії спалахнуло обнадійливе: “РЕБЯТ, БОГ ЕСТЬ!”